Шаблон:Персона

Материал из Черноморье
Перейти к: навигация, поиск
Вензель 3.png


.


Документация Документация

Если основной текст вынести за рамки шаблона, то шаблон будет работать как карточка см. примеры.

Основная вставка шаблона
{{Персона
|имя               = 
|фото              = 
|комментарии к фото= 
|день рождения =
|месяц рождения=
|год рождения  =
|день смерти   =
|месяц смерти  =
|год смерти    =
|место рождения       =
|место смерти         =
|место жительства 1   =
|надпись над шаблоном =
|основной текст       =
}}
Расширенный шаблон
{{Персона
|расположение справа  =
|ширина шаблона       =
|цвет фона            =
|параметры слева      =
|имя                  = 
|оригинал имени       = 
|фото                 = 
|ширина               = 
|комментарии к фото   = 
|национальность       =
|награды              = 
|в литературе         =
|сайт                 =
|день рождения        =
|месяц рождения       =
|год рождения         =
|день смерти          =
|месяц смерти         =
|год смерти           =
|место рождения       =
|место смерти         = 
|место жительства 1   =
|место жительства 2   = 
|место жительства 3   = 
|место захоронения    =
 |деятель искусств    = 
 |титул               =
 |почетное звание     =
 |воинское звание     =
 |ученая степень      =
 |деятель искусств    =
 |духовный сан        =
 |чин                 =
 |должность           =
 |профессия           =
 |слой населения      =
 |специалист          =
 |спортивное звание   =
 |спортсмен           =
 |надпись над шаблоном=
 |описание            =
|основной текст       =
}}
Расширенный шаблон с пояснениями
{{Персона
<!-- определяет расположение карточки -->
<!-- или врезки по умолчанию слева -->
|расположение справа=
<!-- определяет ширину врезки -->
<!-- в процентах, по умолчанию 100 -->
|ширина шаблона=
<!-- определяет фоновый цвет -->
|цвет фона=
<!-- определяет расположение карточки -->
<!-- внутри врезки, по умолчанию справа -->
|параметры слева=
|имя               = 
|оригинал имени    = 
|фото              = 
|ширина            = 
|комментарии к фото= 
|национальность    =
|награды           = 
|в литературе      =
|сайт              =
<!-- данные вводить цифрами без "0" -->
|день рождения =
|месяц рождения=
|год рождения  =
|день смерти   =
|месяц смерти  =
|год смерти    =
|место рождения     =
|место смерти       = 
|место жительства 1 =
|место жительства 2 = 
|место жительства 3 = 
|место захоронения  =
<!-- для автоматической категоризации --> 
<!-- прим. можно ввести все -->
 |деятель искусств    = 
 |титул               =
 |почетное звание     =
 |воинское звание     =
 |ученая степень      =
 |деятель искусств    =
 |духовный сан        =
 |чин                 =
 |должность           =
 |профессия           =
 |слой населения      =
 |специалист          =
 |спортивное звание   =
 |спортсмен           =
 |надпись над шаблоном=
 |описание            =
|основной текст       =
}}

Пример оформления 1 (широкоформатная врезка)

Иннокентий Петрович Грязнов.jpg
Период жизни
31 января 1893  —  16 ноября 1976
Место жительства

Каменка-Днепровская

Место смерти

Каменка-Днепровская

Вензель 3.png

 Народився І. П. Грязнов 31 січня 1893 року в Сибіру, в інтелігентній сім'ї. Його батько був інспектором реаль них училищ. В 20-ті роки сім'я приїздить до Ленінграда.^ Не маючи вищої освіти, але маючи літературний талант, І. П. Грязнов працює в молодіжних виданнях, зокрема, газеті «Ленінградських піонерів», пише вірші і прозу. Пізніше він друкує книги для дітей: «Долой гномові», «Искатели мозолей», «Остров голубих песцов». Преса звернула увагу на молодого літератора. За спогадами Бєлима В. М.2, у І. П. Грязнова довго зберігалися листи С. Маршака з позитивними відгуками про його творчість. За мотивами оповідання І. П. Грязнова був знятий художній фільм «Тарко».

 А потім сталось те, що досить часто відбувалось в ті роки. В газеті «Правда» з'явилась стаття про творчість молодих літераторів, де вони, в тому числі і Іиокентій Петрович, були звинувачені в безідейності: довелось залишити Ленінград, улюблену справу. Інокентій Петрович разом з дружиною Ніною Львівною (яка до того ж була дворянського походження) приїздить в Запоріжжя, де саме йшло будівництво Дніпрогесу.

 В Запоріжжі І. П. Грязнов працював в журналі «Ле-нинский Днепрогзс», газеті «Більшовик», де писав історію Дніпрогесу, всього Запоріжжя. Дружина працювала лікарем. Після зміни, як і багато інших ентузіастів, вона виконувала бетонні роботи. Міцна сім'я, де зростало двоє синів - Віктор і Андрій, жила спільними радощами і тривогами. Всі вони вміли і самовіддано працювати і цікаво відпочивати. Згадуючи минуле вже в похилому віці, Інокентій Петрович розповідав про те, як вони з синами ремонтували старенький баркас і на веслах по Дніпру йшли до Чорного моря, а потім таким же чином - назад. Всі разом - батьки і діти.

 Закінчивши школу, обидва сини вступили до Дніпропетровського гірничого інституту, зіграли студентські весілля. В 1941 році обидва отримали дипломи інженерів-геологів. А потім була війна, яка розділила сім'ю. Першою в діючу армію пішла Шна Львівна, вірніше, поїхала на трамваї, бо бої були вже близько. Інокентій Петрович згадував, що провів дружину до трамвайної зупинки в Запоріжжі. Вона закінчила війну в прифронтовому шпиталі на Кавказі. Інокентій Петрович Грязнов служив в батальйонній газеті, брав участь у Сталінградській битві, був поранений і потім все життя шкутильгав після цього поранення. Сини воювали поряд: Віктор під Сталінградом, Андрій - на Кавказі. Але це стало відомо тільки після війни, коли всі зібрались у маленькій хатині на околиці Кам'янки-Дніпровської, куди в 1944 році після демобілізації прибув Інокентій Петрович.

 Син Грязнових - Андрій здійснив подвиг, який увійшов в історію Великої Вітчизняної війни. Він був альпіністом, гірськолижником, парашутистом, і його включили до групи бійців, що виконували спеціальне завдання. В 1942 році він був серед тих, хто зривав з Ельбрусу фашиетський прапор і встановив радянський на важкодоступній вершині ДОНГУЗ - Оруна. Через кілька років після закінчення війни група альпіністів піднялась на цю вершину, знайшла на ній пусту гранату із запискою, що тут 2 грудня 1942 року були бійці - розвідники Андрій Грязнов і Любов Каратаєва. Очевидці згадують, що в заповітному ящику у Інокентія Петровича довго зберігалась платівка, вилущена студією грамзапису «Крутозор» з піснею «Бак-санская», одним з авторів якої був Андрій Грязнов.

 В 1949 році Андрій загинув в експедиції, рятуючи життя товаришеві. А через деякий час одна з безіменних вершин Кавказу (4421) була названа піком Андрія Грязнова.

 Син Віктор - науковець. Він досліджував поклади білозерських руд, працюючи в Дніпропетровському інституті геології.


.


Пример оформления 2 (карточка с текстом)

Иннокентий Петрович Грязнов.jpg
Период жизни
31 января 1893  —  16 ноября 1976
Место жительства

Каменка-Днепровская

Место смерти

Каменка-Днепровская

Вензель 3.png


.

 Народився І. П. Грязнов 31 січня 1893 року в Сибіру, в інтелігентній сім'ї. Його батько був інспектором реаль них училищ. В 20-ті роки сім'я приїздить до Ленінграда.^ Не маючи вищої освіти, але маючи літературний талант, І. П. Грязнов працює в молодіжних виданнях, зокрема, газеті «Ленінградських піонерів», пише вірші і прозу. Пізніше він друкує книги для дітей: «Долой гномові», «Искатели мозолей», «Остров голубих песцов». Преса звернула увагу на молодого літератора. За спогадами Бєлима В. М.2, у І. П. Грязнова довго зберігалися листи С. Маршака з позитивними відгуками про його творчість. За мотивами оповідання І. П. Грязнова був знятий художній фільм «Тарко».

 А потім сталось те, що досить часто відбувалось в ті роки. В газеті «Правда» з'явилась стаття про творчість молодих літераторів, де вони, в тому числі і Іиокентій Петрович, були звинувачені в безідейності: довелось залишити Ленінград, улюблену справу. Інокентій Петрович разом з дружиною Ніною Львівною (яка до того ж була дворянського походження) приїздить в Запоріжжя, де саме йшло будівництво Дніпрогесу.

 В Запоріжжі І. П. Грязнов працював в журналі «Ле-нинский Днепрогзс», газеті «Більшовик», де писав історію Дніпрогесу, всього Запоріжжя. Дружина працювала лікарем. Після зміни, як і багато інших ентузіастів, вона виконувала бетонні роботи. Міцна сім'я, де зростало двоє синів - Віктор і Андрій, жила спільними радощами і тривогами. Всі вони вміли і самовіддано працювати і цікаво відпочивати. Згадуючи минуле вже в похилому віці, Інокентій Петрович розповідав про те, як вони з синами ремонтували старенький баркас і на веслах по Дніпру йшли до Чорного моря, а потім таким же чином - назад. Всі разом - батьки і діти.

 Закінчивши школу, обидва сини вступили до Дніпропетровського гірничого інституту, зіграли студентські весілля. В 1941 році обидва отримали дипломи інженерів-геологів. А потім була війна, яка розділила сім'ю. Першою в діючу армію пішла Шна Львівна, вірніше, поїхала на трамваї, бо бої були вже близько. Інокентій Петрович згадував, що провів дружину до трамвайної зупинки в Запоріжжі. Вона закінчила війну в прифронтовому шпиталі на Кавказі. Інокентій Петрович Грязнов служив в батальйонній газеті, брав участь у Сталінградській битві, був поранений і потім все життя шкутильгав після цього поранення. Сини воювали поряд: Віктор під Сталінградом, Андрій - на Кавказі. Але це стало відомо тільки після війни, коли всі зібрались у маленькій хатині на околиці Кам'янки-Дніпровської, куди в 1944 році після демобілізації прибув Інокентій Петрович.

 Син Грязнових - Андрій здійснив подвиг, який увійшов в історію Великої Вітчизняної війни. Він був альпіністом, гірськолижником, парашутистом, і його включили до групи бійців, що виконували спеціальне завдання. В 1942 році він був серед тих, хто зривав з Ельбрусу фашиетський прапор і встановив радянський на важкодоступній вершині ДОНГУЗ - Оруна. Через кілька років після закінчення війни група альпіністів піднялась на цю вершину, знайшла на ній пусту гранату із запискою, що тут 2 грудня 1942 року були бійці - розвідники Андрій Грязнов і Любов Каратаєва. Очевидці згадують, що в заповітному ящику у Інокентія Петровича довго зберігалась платівка, вилущена студією грамзапису «Крутозор» з піснею «Бак-санская», одним з авторів якої був Андрій Грязнов.

 В 1949 році Андрій загинув в експедиції, рятуючи життя товаришеві. А через деякий час одна з безіменних вершин Кавказу (4421) була названа піком Андрія Грязнова.

 Син Віктор - науковець. Він досліджував поклади білозерських руд, працюючи в Дніпропетровському інституті геології.

Пример оформления 3 (врезка)

Иннокентий Петрович Грязнов.jpg
Период жизни
31 января 1893  —  16 ноября 1976
Место жительства

Каменка-Днепровская

Место смерти

Каменка-Днепровская

Вензель 3.png

 Народився І. П. Грязнов 31 січня 1893 року в Сибіру, в інтелігентній сім'ї. Його батько був інспектором реаль них училищ. В 20-ті роки сім'я приїздить до Ленінграда.^ Не маючи вищої освіти, але маючи літературний талант, І. П. Грязнов працює в молодіжних виданнях, зокрема, газеті «Ленінградських піонерів», пише вірші і прозу. Пізніше він друкує книги для дітей: «Долой гномові», «Искатели мозолей», «Остров голубих песцов». Преса звернула увагу на молодого літератора. За спогадами Бєлима В. М.2, у І. П. Грязнова довго зберігалися листи С. Маршака з позитивними відгуками про його творчість. За мотивами оповідання І. П. Грязнова був знятий художній фільм «Тарко».
 А потім сталось те, що досить часто відбувалось в ті роки. В газеті «Правда» з'явилась стаття про творчість молодих літераторів, де вони, в тому числі і Іиокентій Петрович, були звинувачені в безідейності: довелось залишити Ленінград, улюблену справу. Інокентій Петрович разом з дружиною Ніною Львівною (яка до того ж була дворянського походження) приїздить в Запоріжжя, де саме йшло будівництво Дніпрогесу.


.

 В Запоріжжі І. П. Грязнов працював в журналі «Ле-нинский Днепрогзс», газеті «Більшовик», де писав історію Дніпрогесу, всього Запоріжжя. Дружина працювала лікарем. Після зміни, як і багато інших ентузіастів, вона виконувала бетонні роботи. Міцна сім'я, де зростало двоє синів - Віктор і Андрій, жила спільними радощами і тривогами. Всі вони вміли і самовіддано працювати і цікаво відпочивати. Згадуючи минуле вже в похилому віці, Інокентій Петрович розповідав про те, як вони з синами ремонтували старенький баркас і на веслах по Дніпру йшли до Чорного моря, а потім таким же чином - назад. Всі разом - батьки і діти.

 Закінчивши школу, обидва сини вступили до Дніпропетровського гірничого інституту, зіграли студентські весілля. В 1941 році обидва отримали дипломи інженерів-геологів. А потім була війна, яка розділила сім'ю. Першою в діючу армію пішла Шна Львівна, вірніше, поїхала на трамваї, бо бої були вже близько. Інокентій Петрович згадував, що провів дружину до трамвайної зупинки в Запоріжжі. Вона закінчила війну в прифронтовому шпиталі на Кавказі. Інокентій Петрович Грязнов служив в батальйонній газеті, брав участь у Сталінградській битві, був поранений і потім все життя шкутильгав після цього поранення. Сини воювали поряд: Віктор під Сталінградом, Андрій - на Кавказі. Але це стало відомо тільки після війни, коли всі зібрались у маленькій хатині на околиці Кам'янки-Дніпровської, куди в 1944 році після демобілізації прибув Інокентій Петрович.

 Син Грязнових - Андрій здійснив подвиг, який увійшов в історію Великої Вітчизняної війни. Він був альпіністом, гірськолижником, парашутистом, і його включили до групи бійців, що виконували спеціальне завдання. В 1942 році він був серед тих, хто зривав з Ельбрусу фашиетський прапор і встановив радянський на важкодоступній вершині ДОНГУЗ - Оруна. Через кілька років після закінчення війни група альпіністів піднялась на цю вершину, знайшла на ній пусту гранату із запискою, що тут 2 грудня 1942 року були бійці - розвідники Андрій Грязнов і Любов Каратаєва. Очевидці згадують, що в заповітному ящику у Інокентія Петровича довго зберігалась платівка, вилущена студією грамзапису «Крутозор» з піснею «Бак-санская», одним з авторів якої був Андрій Грязнов.

 В 1949 році Андрій загинув в експедиції, рятуючи життя товаришеві. А через деякий час одна з безіменних вершин Кавказу (4421) була названа піком Андрія Грязнова.

 Син Віктор - науковець. Він досліджував поклади білозерських руд, працюючи в Дніпропетровському інституті геології.



Все тексты и изображения, опубликованные в наших проектах, включая личные страницы участников, могут использоваться кем угодно, для любых целей, кроме запрещенных законодательством Украины.